Dreamcast зараз майже невідома серед вітчизняних геймерів, а слово SEGA переважно асоціюється з епохою шістнадцятибіток. “Дрімка”, як її охрестили в нас, потрапила в Україну наприкінці свого життєвого циклу, коли європейські склади SEGA були завалені непроданими консолями, а ціна на неї впала до 100 доларів, що було на рівні старезної, проте ще дуже популярної “соньки”. І нехай, у порівнянні з останньою, Dreamcast не могла похвалитися гігантською бібліотекою ігор, тим не менш, новіша приставка пропонувала наступне покоління в графіці, а також як покращені версії деяких знайомих хітів, так і ігри, що технічно не могли вийти на “соньці”. Для наших гравців найбільш цікавими були порти відомих ігор з ПК та продовження популярних франчайзів. Ну а що могло бути популярнішим за культову Resident Evil? Мабуть жодна гра не продавала в нас Dreamcast ліпше, ніж Code: Veronica, вкотре зробивши серіал “системселлером”.

ПРАВИЛЬНИЙ АУТСОРС

Після невдалої спроби портувати Resident Evil 2 на Saturn, відносини Capcom та SEGA не зіпсувалися лишень тому, що для SEGA, що стрімко втрачала ринок, ігри серії були якщо не питанням виживання, то вже точно престижу. Опинитись без культового жахастику на своїй платформі означало ізоляцію від мейнстриму. Це було б тою втратою, яку компанія, що ще не так давно контролювала половину американського ігрового ринку, просто не могла собі дозволити. Capcom, зі свого боку, також не були готові відмовитись, нехай не від наймасовішої, але все одно чисельної бази користувачів та фанатів SEGA. Не будемо забувати, що маючи більш дорослу аудиторію, саме SEGA, а не Nintendo, втрачала клієнтів у консольній війні з Sony.

Серед причин відмови від портів Resident Evil 2 та 3 на Saturn, Мікамі називав питання якості, якою продюсер не хотів поступатися. Саме тому Capcom хотіли зробити окрему гру, завідомо під ресурси Saturn. Однак, час йшов, розробка затягувалась, а перспективи Saturn розчинялись у повітрі, як із рештою й сенс у окремій грі серії. У розрізі бажання Мікамі досягти кращої якості та необхідності SEGA у хоча б частковому відіграші втрачених позицій, перевід проекту на наступну консоль був не просто кращою, а єдиною логічною ідеєю.

За своїм сюжетом Code: Veronica була повноправним сиквелом другої частини, тому саме вона мала отримати циферку 3. Втім, як ми розповідали раніше, у справу вступили особливі стосунки студії з Sony, і трійку в назві віддали грі, що ще під час розробки називалася Resident Evil 1,9 і мала лише доповнити історію другої частини, а не продовжити її. Втім, жонглювання цифрами не змінило сюжетної диспозиції ігор, а Code: Veronica стала єдиною неномерною частиною серіалу, яка є повноцінним продовженням номерних частин.

З огляду на те, що суттєва кількість “резидентного” персоналу займалася проектом для PlayStation 2, людські ресурси Capcom були відчутно розтягнені. Як наслідок, розробку довелось частково аутсорсити. Зокрема, компанія Flagship тоді частенько підпрацьовувала для Capcom та Nintendo по лінії сценаріїв та роликів. Nextech (зараз відома як Nex Entertainment), що раніше допомагала портувати оригінальну частину на SEGA Saturn, узяли на себе технічну складову проекту — тривимірні моделі, текстури тощо. Також технічну роботу виконувала компанія XAX Entertainment, яка переважно займалась ігровими локаціями. А за Capcom Production Studio 4 залишилась загальна режисура, дизайн гри та персонажі і в момент нехватки робочих рук, задіювали фрілансерів. І, звісно, сама SEGA допомагала як могла, аби програмістам було легше витиснути максимальну кількістю кадрів у секунду.

Загалом, над Code: Veronica працювало 70 людей, при загальному нагляді функціонера Capcom Йосікі Окамото, продюсера та батька серії Шінджі Мікамі та режисера проекту Хірокі Като. За зізнанням самого Мікамі, гра на 50–60 відсотків відповідала його уявленням про те, якою має бути ідеальна Resident Evil. Решту він пообіцяв дотягнути наступними проектами.

Уперше Resident Evil Code: Veronica офіційно анонсували в жовтні 1998 року в Токіо на конференції SEGA, а перші скріншоти з’явились в Sega Saturn Magazine. У травні наступного року гра отримала дату релізу — грудень 1999го, тобто за декілька місяців після виходу нової консолі в Америці. На жаль, ці плани довелося відкоректувати і в жовтні реліз перенесли на початок 2000 року. Традиційно в якості вибачення, Capcom пообіцяла замість неї реліз Dreamcast-версії другої частини, яка мала включати новий контент та демку Code: Veronica.

Розробка тривала до середини грудня й на полички поступила 3 лютого 2000 року в Японії, 29 лютого в Америці та 26 травня в Європі. Ігрова преса одноголосно зійшлась у думці, що серія досягла нового піку: ще ніколи Resident Evil не була такою шедевральною. Єдиною перепоною на шляху Code: Veronica до абсолютного успіху була лише платформа. Користувацька база Dreamcast була ще недостатньо великою, а основний масив фанатів серії знаходився на PlayStation. Втім, навіть так гра продалась тиражем у 1,14 мільйони примірників, що було достатньо, щоб увійти в п’ятірку найпродаваніших ігор на останній консолі від SEGA. Capcom гарантувала повний рік ексклюзивності для Dreamcast і, насправді, чекати більше було б злочином, оскільки в цей час PlayStation 2 і досі залишилася без ігор серії.

Оновлена та доповнена версія Resident Evil Code: Veronica X вийшла 22 березня 2001 року, одразу як на Dreamcast, так і на PlayStation 2. Саме на останній продажі Code: Veronica сягнули нової висоти, перевершивши початковий показник майже в півтора рази. Хоча через малий обсяг текстурної пам’яті другої “соньки” в декого були сумніви в тому, як гра виглядатиме на цій консолі, але, на ділі, гру було портовано майже бездоганно. Пізніше своєї версії удостоїлася GameCube, а ще пізніше Capcom перевидали HD версію гри на PlayStation 3 та Xbox 360. Саме на цих консолях варто спробувати гру. Необтяженим ретро-залізом людям, HD версія й досі справляє гарне враження та, за багатьма оцінками, лишається перлиною класичної horror-серії.

КІНО І ЗОМБІ

Code: Veronica грається як класичний “резик”, проте поряд з оригіналом 1996 року, вона виглядає як інша гра. Уперше серія перейшла в цілковите 3D, та ще й яке. Моделі персонажів виглядали не просто деталізовано, а бездоганно. Не сильно відставали від них реалістичніші монстри, ефекти вогню, води, вибухів, диму, туману, пари, які тільки підкреслюючи красу гри. Не забуваймо, Dreamcast був повноцінною приставкою наступного покоління, того ж, що й PS2. Це означало багато нових можливостей, серед них був і антиалайзинг, що навіть для ПК, у цей час, був розкішшю.

Перехід у 3D означав не тільки полігональніші моделі та красивіші рівні, нарешті відпала необхідність у статичній камері. Звісно, без класичних ракурсів, гра припинила би бути собою, тому точки огляду й надалі змінюються залежно від частин рівня, у яких перебуває персонаж. Але нерухомі камери змінились камерами “на рельсах”, які слідують та повертаються за героєм під певним кутом, а потім переключаються на наступні камери — тобто, як у кіно, як би це банально не звучало.

Музика — справа смаку та вподобань, тому не будемо стверджувати, яка частина має найкращу звукову доріжку, тим більше, що підхід до їх виробництва різнився. Code: Veronica очевидно натхненна блокбастерами епохи й музика цілком адекватно передає це. Саундтрек гри переймає пафосну стилістику другої частини — з хоровим співом та симфонічним оркестром, доводячи звучання до абсолюту. Недарма композитори Code: Veronica були взяті не з числа штатних виконавців Capcom, а “зі сторони”. Як результат ми отримали нову свіжу головну тему, на базі якої були розвинені окремі композиції решти саундтреку.

З першої кат-сцени у фанатів просто відпадала щелепа, мовивши “це точно гра?”. Амбітне звучання на фоні заставки голлівудської якості — Code: Veronica рвала шаблони з кожною хвилиною гри. Щодо роликів, то окрім, як завжди, якісних “силіконових”, більшість сюжету оповідається за допомогою “кіно” на рушії. Щоправда, розробники пішли на деяку хитрість та записали частину рушійних заставок у ліпшій якості, з більшою кількістю полігонів.

Цього разу в кадрі не залишилось місця диким ляпам попередніх частин. Звісно, повністю витравити японський дух із гри не вдалось, але без міні-спідниць обійшлося. Добра режисура та озвучка вивели “кіно” Code: Veronica на якісно новий рівень. Роль Клер залишилась за канадійкою Елісон Корт, однією з небагатьох, хто впродовж довгого часу працював із франчайзом. Небагатослівний Кріс дістався Майклу Філіповічу, а Вескер, що отримав багато додаткового часу у версії Resident Evil Code: Veronica Х, розмовляє голосом досвідченого Річарда Вога.

КОД «ВЕРОНІКА»

Історія Code: Veronica бере початок через три місяці після Resident Evil 2, та обертається навколо Кріса та Клер Редфілд. Якщо пам’ятаєте, то Кріс відправився до Європи, розслідувати діяльність «Амбрелли». Туди ж вирушає і Клер, але в Паризькому офісі корпорації її знешкоджують та доправляють на далекий острів Рокфорт до таємної в’язниці.

Через деякий час острів опиняється під ударом невідомої організації та зазнає численних руйнувань. Як результат, разом із в’язнями, на волі опиняється чергова порція смертельного вірусу. Об’єднавши зусилля зі ще одним колишнім в’язнем — юнаком Стівом, Клер шукає як втекти з цього острову.

Поруч із в’язницею знаходиться тренувальний центр «Амбрелли» та, звісно, маєток — як же ж без маєтку?! У ньому Клер стикається з дивною парочкою: Альфредом та Алексією Ешфорд — генетично модифікованими нащадками давнього роду, що також були серед засновників сумнозвісної корпорації. Альфред намагається завадити втікачам, та всіляко плутається в них під ногами, однак у цьому йому заважає одразу декілька психічних розладів. Згодом ще й виявляється, що справжня Алексія насправді перебуває в медикаментозній комі, а Альфред весь цей час підміняв сестру вдягаючи плаття та перуку.

Ще одне відкриття, це особа провідника нападників на острів, яким виявляється колишній начальник S.T.A.R.S. — капітан Ракунського міського управління внутрішніх справ Альберт Вескер. Вескер не просто повернувся, він ще й набув нових надлюдських здібностей, що виявляються помічними в пошуку взірця нового вірусу.

Тим часом, Клер та Стів розплутують низку ребусів та знайшовши транспортний літак і Тирана, втрьох полишають острів. Після того, як Тиран змушений передчасно залишити повітряне судно, літак опиняється під контролем автопілоту, та міняє курс на секретну антарктичну базу «Амбрелли». Альфред, який активував згаданий автопілот, вирушає навздогін.

В Антарктиці холодно, та зомбі. Літак виконує аварійну посадку, а герої змушені знову шукати шляхи втечі, цього разу невдало. Альфред будить свою сплячу сестру Алексію, а також вивільняє батька, що мутував у боса Носферату. На цьому його участь у історії трагічно завершується, проте потвори-родичі зупиняють героїв, та беруть їх у полон. У цей момент розповідь повертає нас назад на острів Рокфорт, де Кріс Редфілд, з певним запізненням, починає шукати сестру.

Кріс досліджує решту тренувального центру, де натикається на все того ж Вескера. Обоє виясняють, що екшн перемістився в Антарктику, куди вони поодинці вирушають слідом.

У завершальній частині історії Code: Veronica наші герої опиняються на шляху конкуруючих інтересів обох головних лиходіїв. З одного боку одержима Алексія, що хоче заразити весь світ, з іншого Вескер, що намагається заволодіти новою біологічною зброєю — вірусом «Вероніка», названого на честь праматері роду Ешфордів. Для Стіва це протистояння стає останнім, Алексія заражає його вірусом. У короткий момент прозріння, мутуючий парубок прихитряється виграти дорогоцінний час, необхідний для порятунку Клер, після чого романтична лінія гри трагічно обривається. Остаточна битва з монструозною Алексією випадає Крісу, після чого Редфілди тікають, а антарктична база, очікувано, та традиційно для серії, самознищується.

ВИТЯЖКА

Чи змінився ігролад Code: Veronica після переходу в повноцінну тривимірність? Так, але несуттєво. Перед нами на 90 % та сама концепція, що і в минулих частинах. Справжні зміни мало стосуються графічних принад гри й полягають скоріш у відточеності механіки що вже були. Кон’юнктурно, насправді, ніхто особливо й не очікував від наступних ігор серії революції. Так, сноби-оглядачі, що від сили доходили до середини гри, одразу почали скаржитись на застаріле керування та заїжджену схематику. Але Capcom орієнтувався на мільйони фанатів, що хотіли отримати улюблену гру, а не революцію, очікуючи хіба що покращення в графіці, а не в самій сутності ґеймплею. Тому, з цього ракурсу Code: Veronica виглядає ідеальним сиквелом.

Як вам уже відомо, керувати нам доведеться Клер та Крісом Редфілд. За сестрою закріплено близько двох третин гри на початку та кульмінація, а за братом лишаються розв’язка та фінал. Ну і як раніше, на кілька хвилин дадуть пограти другорядним персонажем, у даному випадку Стівом. Крім зовнішнього вигляду та габаритів, головні герої мало в чому відрізняються, до того ж їх тепер єднає спільний ящик із предметами. Тому буде потрібно врахувати, що залишити в кишенях Клер коли вона стане недоступною й що залишити Крісу — розцінюйте це як ще одну головоломку.

Спільні озброєння та скринька з предметами — це доволі олдскульне рішення, через яке гравець ризикує прогавити частину арсеналу. З іншого боку, це змушує гравця з більшою увагою ставитись до вивчення світу та підбирання предметів (граючи за Клер, не забудьте зберегти в ящику з предметами вогнегасник). А підбирати є що. Перша же нова зброя (після базового пістолету) вводить раніше небачену в серії фішку: стрільбу з двох рук і можливість одночасно стріляти у двох напрямках. До гри повернулися арбалет, гранатомет М79, револьвер магнум та рушниця. З нового, доступні АКМ, снайперська гвинтівка (так-так, з можливістю цілитись через оптичний приціл) та імпульсна гармата. Також серед новинок вибухові стріли для арбалету та потужні анти-бактеріологічні газові гранати.

Застосовувати озброєння доведеться як по знайомим ворогам, так і по дебютантам. Серед старих знайомих гравцю зустрінуться традиційні зомбі, собаки, павуки, гігантські хробаки, хантери декількох підвидів (звичайний та свіпер) та, звісно, Тиран.

Обличчям бестіарію Code: Veronica став новий монстр — бендерснетч, мутант із довжелезною рукою, що швидко атакує, як впритул, так і на середніх відстанях. Летючі миші тепер заміняють ворон, проти яких є цікаве рішення у вигляді запальнички. А от новий різновид молі, що зустрічається у важливому коридорі антарктичної бази, справді набридає — бережіться, паразит миттєво приліпає до спини Клер та відкладає личинку. Решта новачків виконують ролі проміжних босів: носферату, гігантський павук та альбіноїд. Головний ворог — Алексія, також зустрічається як проміжний бос, перед тим як протистояти Крісу у фіналі у більш загрозливій формі.

Втім, не за боївку ми любимо Resident Evil, а за головоломки та дослідження ігрового світу, з якими у Code: Veronica все гаразд. У грі є не тільки цікаві окремі пазли, але, традиційно, сама конструкція локацій являють собою “велику” головоломку і, до слова, одну з найцікавіших у класичній серії. А от іншу рису серіалу — дефіцит боєприпасів, здоров’я та менеджмент інвентарю, на жаль зберегти не вдалось. Відсутність рівнів складності і спільний ящик для Клер та Кріса, про який гравець дізнається лише в другий половині гри, змусив розробників покласти на рівнях достатньо добра з врахуванням, як жадібності, так і можливості пройти мимо частини зброї. Щоправда, цей недолік відчувається переважно лише під час повторного проходження  й частково компенсується необхідністю вибору зброї під конкретних монстрів.

Окрім кампанії, Code: Veronica пропонувала бонусну міні-гру Battle Mode, на зразок «Найманців», у яку ще й можна грати від першої особи. Пізніше на базі цього режиму була зроблена друга частина Survivor, яка, можливо, не вийшла настільки жахливою, як оригінал, але сумніваємось, що сьогодні вона буде комусь потрібна.

ВИСНОВКИ

До зміни жанру з Resident Evil 4, у серії встигло вийти шість класичних survival-horror ігор: три номерні, Code: Veronica, Zero та рімейк оригіналу. У кожного фаната є своя думка щодо того, яка з них є кращою. Кожен по-своєму правий, і не менше за будь кого — ті, хто рахують Code: Veronica піковою грою серії. Для цього в гри є всі підстави: небачена до того графіка, кінематографічна історія, відточений фірмовий ігролад.

Також, Resident Evil Code: Veronica є сюжетно-останньою в хронології класичних ігор серії. І потрібно сказати, що якщо остаточну точку в історії корпорації «Амбрелла» поставлено не було, багатозначність фіналу йде грі на користь — згадаймо, що за початковим задумом Шінджі Мікамі, відкрита кінцівка оригінальної гри мала свого часу завершити Resident Evil.

Зміна поколінь ігрового заліза та чергова консольна війна, зіграли злий жарт із долею Code: Veronica, гра так і не змогла врятувати Dreamcast, та ще і стартувала слабше, ніж очікувалось. За зміною консолей прийшла й інша переміна, що згодом позначилась на класичній серії значно більше, ніж технологічні зрушення в індустрії. На підході була нова хвиля гравців, що чули назви, бачили реклами, хотіли долучитись до нового модного прояву масової культури, проте не мали досвіду попереднього хардкорного покоління ґеймерів. Потрібно було догодити всім. Але це вже зовсім інша історія.

+ ПЛЮСИ:
+ Довгоочікуваний перехід серії в 3D
+ Сильний та, що важливіше: добре представлений сюжет

– МІНУСИ:
– Відсутність складного режиму
– Невелика кількість новацій

This review (excluding images and otherwise registered trademarks or other intellectual property that has been used here for non-profitable purposes of making this review) is copyrighted to Andy Nagorny © 2019. All rights reserved.

Resident Evil and Biohazard are officially registered trademarks of Capcom Co., Ltd. Game and its images are officially registered properties of its respective owners. All rights reserved.